“Раді вас бачити!” “Ми також!” “Раді, що ви тут!” – лунали теплі привітання. Члени служіння в Південній Каліфорнії зібралися на онлайн-зустріч перед їхньою вечірньою програмою. Я долучилася через відеозв’язок з Колорадо. Я була спікером на цій зустрічі, і зараз мовчки спостерігала, як на зв’язок виходили інші учасники. Будучи інтровертом і нікого не знаючи тут, я почувалася сторонньою людиною. Раптом на відеозв’язок вийшов наш пастор. Потім до зустрічі долучилася моя давня подруга з церкви. Побачивши їх, я більше не почувалася самотньою. Схоже, Бог послав мені підтримку.
Тікаючи від гніву Єзавелі та Ахава, Іллі здавалося, що він “позостався… сам”, хоча це було не так (1 Цар. 19:10). Ідучи пустелею сорок днів і сорок ночей, Ілля нарешті сховався в печері на горі Хорив. Однак Бог знову покликав його на служіння, сказавши: “Іди, вернися на свою дорогу на Дамаську пустиню. І прийдеш, і помажеш Хазаїла на царя над Сирією. А Єгу, Німшієвого сина, помажеш на царя над Ізраїлем, а Єлисея, Шафатового сина з Авел-Мехоли, помажеш на пророка замість себе” (вв. 15-16).
Далі Господь його запевнив: “В Ізраїлі Я позоставив сім тисяч, – усі коліна, що не схилялися перед Ваалом, та всі уста, що не цілували його” (в. 18). Ілля усвідомив, що, служачи Богу, ми не служимо на самоті. З Божою допомогою ми служитимемо разом.
