Маленькому Мейсону виповнилося 18 місяців, а він ще ніколи не чув голосу своєї мами. Коли лікарі вставили малюку слуховий апарат, його мати Лорін запитала в нього: “Ти мене чуєш?” Очі дитини засяяли. “Привіт, немовля!” – додала вона. Той у відповідь радісно заворкотів. Зі сльозами на очах Лорін зрозуміла, що була свідком дива. Вона передчасно народила Мейсона, після того як у неї тричі стріляли злодії, які проникли до неї в дім. Маючи вагу 450 грамів, Мейсон 158 днів провів у реанімації, і навіть не було сподівань, що він виживе, не кажучи вже про те, щоб чути.

Ця зворушлива історія нагадує мені про Бога, Який нас чує. Цар Соломон завзято молився про Боже уважне вухо. Він просив, аби в часи, коли “не буде дощу” (1 Цар. 8:35), під час “голоду… [або] моровиці”, лиха або хвороби (в. 37), під час війни (в. 44), і навіть попри гріх, Бог почув “з неба їхню молитву та їхнє благання, – і вчинив їм суд” (в. 45).

У Своїй доброті Господь відповів обітницею, яка й досі сповнює наші серця радістю: “[Якщо] впокоряться люди Мої, що над ними кличеться Ім’я Моє, і помоляться, і будуть шукати Ім’я Мого, і повернуть зі злих своїх доріг, то Я вислухаю з небес, і прощу їхній гріх, та й вилікую їхній Край!” (2 Хр. 7:14). Небеса здаються такими далекими. Однак Ісус поряд з тими, хто в Нього вірить. Бог чує наші молитви і відповідає на них.