Я закрила очі і почала вголос рахувати. Мої однокласниці розбіглися по кімнаті, аби десь сховатися. Я обшукала всю кімнату, всі меблі. Мені здавалося, що цей пошук тривав годинами. Однак я й досі не могла знайти одну зі своїх подруг. Мені стало ніяково, коли подруга нарешті вистрибнула з-за горщика з папоротником, що звисав зі стелі. Рослина ховала лише голову подруги, решта її тіла увесь час була в полі зору!

Бог всезнаючий, і Він бачив, коли Адам разом з Євою “сховався… від Господа” (Бут. 3:8) в едемському саду. Однак то була не дитяча забавка. Вони раптом відчули, що згрішили, з’ївши заборонений плід, і їм стало від цього соромно.

Порушивши Божі настанови, Адам і Єва відвернулися від Бога і від Його люблячого забезпечення. Бог не пішов від них у гніві. Ні, Він їх шукав, питаючи: “Де ти?” (в. 9). Це не означає, що Бог не знав, де вони були. Бог просто хотів, аби вони пізнали Його співчутливу турботу про них.

Я не побачила, де сховалася моя подруга, однак Бог нас знає і завжди бачить. Ми завжди перебуваємо в Його полі зору. Як Бог шукав Адама і Єву, так і Господь Ісус шукав нас, “коли ми були ще грішниками” (Рим. 5:8). Померши на хресті, Він виявив до нас Свою любов. Нам більше не потрібно ховатися.