Упродовж тижня після Пасхи наш п’ятирічний син Уайєтт почув багато розмов про воскресіння. У нього завжди є питання, зазвичай справді складні питання. Я їхав за кермом, а він сидів на задньому сидінні. Дивлячись у вікно, Уайєтт замисленно сказав: “Тату”, а потім зробив паузу, готуючись задати мені складне питання. “Коли Господь Ісус нас воскресить, ми будемо по-справжньому живі чи лише в наших думках?”
Це питання виникає в багатьох із нас, незалежно від того, говоримо ми про нього чи ні. Чи Бог справді принесе нам зцілення? Чи Він справді воскресить нас із мертвих? Чи Він справді виконає всі Свої обітниці?
Апостол Іван змальовує наше майбутнє, як “небо нове й нову землю” (Об. 21:1). У цьому святому місті Бог “житиме з [нами]… і… буде з [нами]” (в. 3). Завдяки перемозі Христа нам обіцяно майбутнє, у якому більше не буде ні сліз, ні злих змов проти Бога і Його народу. У цьому чудовому майбутньому “не буде вже смерти… ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося” (в. 4).
Інакше кажучи, у майбутньому, яке нам обіцяє Бог, ми будемо по-справжньому живими. Ми будемо настільки живими, що наше теперішнє життя буде нам здаватися просто тінню.
