Через новий напад хронічного болю перші декілька днів жовтневої відпустки я мусила провести в номері. Мій настрій став похмурим, як і небо. Коли я нарешті вийшла з чоловіком насолодитися оглядом визначних пам’яток з найближчого маяка, більша частина краєвиду була схована за скупченням сірих хмар. Однак я все одно зробила декілька фотографій затемнених гір і похмурого горизонту.

Згодом, сидячи в номері через проливний дощ, я переглядала цифрові фотографії. Раптом у мене перехопило подих. Простягаючи чоловіку фотоапарат, я сказала: “Райдуга!” Зосередившись на похмурості, я упустила неочікуваний проблиск надії (Бут. 9:13-16), дарований Богом моєму змученому духу.

Фізичне або емоційне страждання часто може приводити нас до глибин відчаю. У цьому стані ми прагнемо отримати нагадування про Божу постійну присутність і про Його безмежну силу (Пс. 41:2-4). Згадуючи, скільки разів Бог приходив до нас і до інших людей у минулому, ми можемо бути певними в надійності сподівань на Нього попри будь-який відчай (вв. 5-7).

Якщо поганий настрій або важкі обставини затьмарюють наш погляд, Бог закликає нас звертатися до Нього, читати Біблію і покладатися на Його вірність (вв. 8-12). Прагнучи до Бога, ми віримо, що Він допоможе нам помічати райдуги надії, які здіймаються над похмурими днями.