Мейлін їхала в поїзді і, читаючи книгу, підкреслювала речення та щось писала на полях. Однак, почувши розмову між матір’ю та дитиною, які сиділи неподалік, вона припинила своє заняття. Мати казала дитині, аби та не малювала в книзі, яку вона взяла в бібліотеці. Мейлін одразу відклала в сторону свій олівець, не бажаючи, аби дитина наслідувала її приклад і, таким чином, проігнорувала настанови своєї матері. Мейлін знала, що дитина не розуміла різниці між псуванням чужої книги і нотуванням у власній.
Дії Мейлін нагадали мені про слова апостола Павла, записані в 1 Коринтян 10:23-24: “Усе мені можна, – та не все на пожиток. Усе мені можна, – та будує не все! Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен – для ближнього!”
Віруючі в ранній коринтській церкві сприймали свою свободу в Христі за можливість задовольнити власні інтереси. Натомість апостол Павло писав, що цю свободу треба вважати можливістю принести користь на збудування іншим. Він казав, що справжня свобода – це не право робити все, що завгодно, а свобода чинити те, що потрібно робити для Бога.
Ми наслідуємо приклад Ісуса Христа, якщо використовуємо цю свободу для збудування інших, а не для служіння собі.
