Багато років тому Джоні Мітчелл написала пісню “Вудсток”, у якій говориться, що людство потрапило в пастку, уклавши угоду з дияволом. Спонукаючи слухачів прагнути до простого і мирного існування, вона співала про повернення до “саду”. Мітчелл говорила від імені покоління, яке прагнуло розуміти мету та значення життя.

Безумовно, поетичним образом “саду” Мітчелл є Едем – рай, який Бог для нас створив на початку існування людства. У цьому саду Адам і Єва постійно зустрічалися з Богом до того дня, коли вони не послухались Бога і повірили дияволу (див. Бут. 3:6-7). Той день був іншим. “І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю” (в. 8).

Коли Бог запитав, що вони зробили, Адам і Єва почали виправдовуватись і перекладати провину на інших. Попри їхні заперечення своєї провини, Бог не залишив їх у саду. Він “зробив… Адамові та жінці його одежу шкуряну – і зодягнув їх” (в. 21). Ця жертва була натяком на смерть Господа Ісуса Христа в майбутньому.

Бог не надав нам шлях повернення до Едему. Він дав нам шлях до відновлення взаємин із Ним. Ми не можемо повернутися до саду. Однак ми можемо повернутися до Бога саду.