Розмірковуючи одного дня про те, чому Бог так сильно цінує смирення, Тереза Авільська, християнка шістнадцятого століття, раптом усвідомила: “Тому що Бог є вищою Істиною, а смиряючись, ми ходимо в істині… Ніщо з того доброго, що є в нас, не походить із нас самих. Це походить від вод благодаті, біля яких перебуває душа, наче дерево, посаджене біля річки, і від сонця, яке робить можливою нашу працю”. Тереза зробила висновок, що укорінитися в цій дійсності можна завдяки молитві, бо “основою для молитви є смирення; чим більше ми смиряємо себе в молитві, тим вище нас підніме Бог”.

Думки Терези про смирення співзвучні з біблійним текстом, що міститься в четвертому розділі Послання Якова, де він застерігає нас від згубної природи гордості та егоїстичних амбіцій, які несумісні з життям віри в Божу благодать (вв. 1-6). Єдиний спосіб позбавитись жадоби, відчаю та постійних конфліктів у житті – це покаятись у гордості і покладатись на Божу благодать. “Упокоріться перед Господнім лицем, і Він вас підійме!” (в. 10).

Тільки пустивши коріння біля вод благодаті, ми зможемо живитися від мудрості, яка сходить згори (див. Як. 3:17). Лише Божа істина може по-справжньому піднести нас.