Зак був веселим і розумним хлопцем, якого всі любили. Але він страждав від депресії. Після того, як він у п’ятнадцятирічному віці вчинив самогубство, його мати, Лорі, сказала: “Складно зрозуміти, як людина, яку всі люблять, може дійти до такого моменту… В нього було стільки перспектив”. Про всю свою скорботу Лорі говорить Богу. Вона каже, що глибокий смуток після самогубства сина – це “зовсім інший рівень болю”. Однак вона та її родина навчились покладатись на підтримку Бога та інших людей, і тепер вони допомагають тим, хто страждає від депресії.

Слова “любити і покладатись” стали девізом Лорі. Ця думка також відображена в старозавітній історії про Рут. Ноомі втратила чоловіка і двох синів, один з яких був одружений на Рут (Рут. 1:3-5). Ноомі закликала Рут повернутися до дому своєї матері, де про неї потурбуються. Однак Рут пригорнулася до свекрухи і вирішила залишитися з нею та піклуватись про неї (вв. 14-17). Удвох вони повернулися до Віфлеєму, до рідного міста Ноомі, втім чужого для Рут. Однак вони любили одна одну і покладалися на взаємну підтримку, і Бог про них потурбувався (Рут. 2:11-12).

У часи скорботи Божа любов залишається незмінною. Він завжди поруч із нами. Ми можемо на Нього покладатись, і з Його допомогою любити та підтримувати інших.