Я прибула до онкологічного центру, де мала доглядати за своєю хворою матір’ю. Залишивши свою родину, я подолала понад 750 миль, аби сюди прибути. Я ще навіть не встигла доторкнутися до свого багажу, як мені свою допомогу запропонував Френк, чоловік з широкою усмішкою на обличчі. Коли ми дісталися шостого поверху, я вирішила познайомитись з його дружиною Лорі, яка доглядала за ним під час його лікування. Невдовзі подружжя стало для мене, як родина. Ми покладались на Бога і на підтримку один одного. Ми разом сміялись, ділились своїми почуттями, плакали і молились. Наш зв’язок з Богом і один з одним зберігав нас вкоріненими в любові.
Вирішивши піклуватись про свою свекруху Ноомі, Рут також залишила все. Вона “прийшла [на поле] та й збирала за женцями” (Рут. 2:3). Начальник над женцями сказав Боазу, що Рут “прийшла… і стала [працювати] від самого ранку й аж дотепер; а вдома вона була мало” (в. 7). Піклуючись про Ноомі, Рут знайшла безпечне місце серед людей, готових потурбуватися і про неї саму (вв. 8-9). Завдяки щедрості Боаза Бог забезпечив Рут і Ноомі всім необхідним (вв. 14-16).
У життєвих обставинах можуть з’являтись шляхи до несподіваних місць за межі наших зон комфорту. Якщо ми об’єднані з Богом та один з одним, Він збереже нас вкоріненими в любові.
