Одного разу ми з дружиною відпочивали в чудовому готелі на березі моря. У ньому були великі стулчасті вікна і товсті кам’яні стіни. Якось опівдні почалася гроза, здіймаючи морські хвилі і з гуркотом б’ючи по нашим вікнам. Однак ми перебували в безпеці. Фундамент і стіни готелю були дуже міцними! І хоча за вікном лютувала гроза, наш номер був нашим притулком.

Притулок є важливою темою у Святому Письмі; він пов’язаний із самим Богом. “Твердинею став Ти нужденному, – каже пророк Ісая про Бога, – твердинею став для убогого в час його утиску, охороною від хуртовини” (Іс. 25:4). Крім того, притулок мав надавати і сам Божий народ: чи то через стародавні ізраїльські міста-сховища (Чис. 35:6), чи то через прояв гостинності до знедолених “приходьків” (Повт. 10:19). Тими самими принципами ми можемо керуватися під час гуманітарних криз у сучасному світі. Ми молимось, аби Бог притулку використав нас, Його народ, щоб допомогти знедоленим знайти безпечне місце.

Наступного ранку гроза вщухла, залишивши нас зі спокійним морем і теплим сонцем, під променями якого виблискували чайки. Я згадую цей образ, коли думаю про тих, хто зазнає природних катастроф або тікає від жорстоких режимів (Іс. 25:4). Я згадую, що Бог притулку зміцнює нас, аби ми допомогли цим людям знайти безпечне місце і світле майбутнє.