У 1917 році Фредерік Лехман, каліфорнійський бізнесмен, який зазнав фінансових труднощів, написав слова до гімну “Божа любов”. Сповнений натхнення, він швидко написав перші дві строфи, втім третю ніяк не міг скласти. Йому пригадався вірш, написаний і виявлений роками раніше на стіні у в’язниці. Через цей вірш в’язень, який його написав, висловив глибоке усвідомлення Божої любові. Вірш був написаний у такому ж розмірі, що й гімн Лехмана. Цей вірш і став третьою строфою гімну.

Іноді ми опиняємось у складних обставинах, як Лехман та поет у в’язничній камері. У часи відчаю нам варто повторити слова псалмоспівця Давида і сховатись “в тіні [Божих] крил” (Пс. 56:2). Добре, якщо у своїх труднощах ми кличемо “до Бога Всевишнього” (в. 3), кажемо Йому про свої випробування та страхи, коли перебуваємо “серед левів” (в. 5). Невдовзі ми пригадаємо про Боже забезпечення в минулому і разом із Давидом промовимо: “Я буду співати та славити Тебе… я буду будити досвітню зорю” (вв. 8-9).

Гімн проголошує: “Божа любов надзвичайно велика… вона вища за найвищу зорю”. Саме в час найбільшої потреби ми усвідомлюємо, наскільки велика Божа любов, яка справді “аж до неба” (в. 11).