Волонтери, члени організації з порятунку свійських тварин в Австралії, знайшли заблудлу вівцю. Через брудну вовну (яка важила понад 75 фунтів) їй було складно рухатись. Рятівники припустили, що овечка блукала в чагарниках щонайменше п’ять років. Волонтери зістригли її важку вовну. Звільнившись від свого тягара, вівця, яку прозвали Баарек, поїла. Її ноги зміцнилися. І вона стала почуватися більш впевнено, перебуваючи поряд з іншими тваринами в притулку.
Псалмоспівець Давид розумів, що таке бути пригнобленим під гнітом важких тягарів, що таке почуватися забутим і загубленим та відчайдушно бажати місії порятунку. В 37-му Псалмі Давид кликав до Бога. Він почувався самотнім, зрадженим і безпорадним (вв. 12-15). Водночас він зі впевненістю молився: “На Тебе надіюся я, Господи, Ти відповіси, Господи, Боже мій!” (в. 16). Давид не заперечував своє скрутне становище і не применшував своє внутрішнє сум’яття та фізичне нездужання (вв. 17-21). Однак він вірив, що Бог поряд, і Він відповість у потрібний час належним способом (вв. 22-23).
Якщо ми почуваємося пригніченими через фізичні, психологічні чи емоційні тягарі, Бог залишається відданим місії порятунку, яку Він спланував ще від дня нашого створення. Ми можемо розраховувати на Його присутність, коли кличемо до Нього: “Поспіши мені на допомогу, Господи, – Ти спасіння моє!” (в. 23).
