“Мене називають «володарем перснів». Цього року я вже знайшов 167 загублених перснів”. Під час прогулянки пляжем ми з дружиною Карі поспілкувалися з літнім чоловіком, який ходив з металошукачем. “Іноді на перснях викарбувані імена, – сказав він, – і мені подобається спостерігати за обличчями власників цих прикрас, коли я їх повертаю. Я публікую онлайн інформацію про знахідку і перевіряю, чи зв’яжеться хто-небудь стосовно неї”. Я сказав, що мені також подобається займатися пошуками з металошукачем, втім я нечасто це робив. На прощання чоловік сказав: “Ви ніколи не дізнаєтесь, поки не спробуєте!”

У 15-му розділі Євангелія від Луки розповідається про інший вид “пошуку і порятунку”. Ісуса критикували за турботу про людей, далеких від Бога (вв. 1-2). У відповідь Він розповів три історії: про вівцю, монету і сина, які загубились і потім знайшлись. Чоловік, “знайшовши [вівцю], кладе на рамена свої та радіє. І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: «Радійте зо мною»” (Лк. 15:5-6). Усі ці історії – про пошук загублених людей і про радість їхнього порятунку в Христі.

Ісус прийшов, “щоб знайти та спасти, що загинуло” (Лк. 19:10). Він закликає наслідувати Його приклад (див. Мт. 28:19). І нас очікує радість від того, що люди приходять до Бога. Ми ніколи не дізнаємось, поки не спробуємо.