“Намет стомився!” Це вислів мого друга Пола, пастора церкви в Найробі (Кенія). З 2015 року місцева громада збирається в споруді, що нагадує намет. Пол написав мені: “Наш намет зношений і під час дощу протікає”.

Скарга мого друга на старість їхньої скромної споруди нагадує мені слова апостола Павла про неміцність наших земних тіл. “Нищиться зовнішній наш чоловік… Бо ми, знаходячися в цьому наметі, зідхаємо під тягарем” (2 Кор. 4:16; 5:4).

Хоч усвідомлення недовговічності нашого існування в цьому світі приходить до нас досить рано, по-справжньому ми замислюємося про це лише наближаючись до похилого віку. Життєрадісність молодості неохоче поступається місцем реаліям старості (див. Екл. 12:1-7 ). Наші тіла – наші намети – втомлюються.

Але втома тіла не означає втому духа. Надія та віра не повинні згасати з віком. “Тому ми не сумуємо”, – каже апостол Павло (2 Кор. 4:16). Той, Хто створив наші тіла, оселився в них Своїм Духом. І коли це тіло відмовиться нам служити, ми перейдемо в оселю, яка не піддається хворобам та ушкодженням. Ми “маємо будівлю від Бога на небі, дім нерукотворний та вічний” (2 Кор. 5:1).