“Я знаю, що тато скоро буде вдома, тому що він надіслав мені квіти”. Так сказала мамі моя семирічна сестричка, коли тато зник безвісти на війні. Перед від’їздом він замовив квіти з доставкою додому в день її народження. Замовлення прибуло в призначений час, а про тата не було жодної звістки. Але дівчинка мала рацію. Тато справді повернувся додому. Він дивом зостався живим у жорстокому бою. У неї ще й досі зберігається ваза з-під тих квітів, як нагадування про те, що ніколи не треба втрачати надію.
Іноді в нашому гріховному, зіпсованому світі це непросто. Батьки не завжди повертаються, і дитячі бажання не завжди виконуються. Однак Бог дає нам надію. Пророк Авакум передбачив вавилонське вторгнення до Юдеї (Ав. 1:6; див. 2 Цар. 24), але при цьому наголосив, що Господь завжди добрий (Ав. 1:12-13). Пам’ятаючи про Боже милосердя до Свого народу в минулому, Авакум проголосив: “Коли б фіґове дерево не зацвіло, і не було б урожаю в виноградниках, обманило зайняття оливкою, а поле їжі не вродило б, позникала отара з кошари і не стало б в оборах худоби, – то я Господом тішитись буду й тоді, радітиму Богом спасіння свого” (Ав. 3:17-18).
Деякі тлумачі вважають, що ім’я Авакум означає “притискатися” або “триматися”. Будемо триматися Бога як найголовнішої надії та радості, якими б не були випробування, бо Він Сам тримає нас і ніколи не відпустить.
