Переживши три втрати всього за чотири тижні, родина Анжели була вбита горем. Після однієї з них, раптової смерті племінника, Анжела і дві її сестри три дні провели на кухні за столом, виходячи тільки, щоб дещо купити, замовити їжу і бути присутніми на похороні. Оплакуючи смерть Мейсона, вони втішалися фотографіями УЗД, на яких було знято нове життя, що росте в молодшій із сестер.
Згодом Анжела знайшла надію та розраду в старозавітній книзі Ездри. Там розповідається, як Божий народ повернувся до Єрусалима після того, як вавилонська армія зруйнувала храм і виселила людей із їхнього улюбленого міста (див. Езд. 1). Тепер храм відновлювався і люди радісно славили Бога (Езд. 3:10-11). Але серед радісних криків було чутно і плач тих, хто пам’ятав життя до вигнання (в. 12).
Один вірш особливо втішив Анжелу: “І не міг народ розпізнати голосу поклику радости від голосу плачу народу, бо народ сильно викликував” (в. 13). Вона усвідомила, що навіть серед глибокого смутку можна знайти місце для радості.
Можливо, ви теж засмучені через смерть дорогих людей або оплакуєте інші втрати. Якщо так, то нехай ваші сумні зітхання підносяться до Бога разом із проявами радості. Він чує нас і приймає у Свої обійми.
