Якось жителі швейцарського Ольтена з подивом побачили, що з неба падають шоколадні пластівці. Незабаром ними було вкрите все місто. Вентиляційна система місцевої шоколадної фабрики дала збій, викинувши в повітря величезну кількість шоколадної стружки і всіявши околиці смачними ласощами.
Але яким би смачним не був шоколад, він не забезпечує всіх потреб людини. Зате багато років тому Бог послав ізраїльтянам із неба ідеальну їжу. Мандруючи пустелею, вони почали нарікати на раціон, мізерний у порівнянні з єгипетським розмаїттям. У відповідь Бог сказав: “Ось Я спускатиму вам дощем хліб із неба” (Вих. 16:4). Щоранку, коли висихала роса, на траві та на землі залишалися білі пластівці. Близько двох мільйонів ізраїльтян збирали ці пластівці, скільки їм потрібно на день. Усі сорок років, що вони блукали в пустелі, Бог надприродним чином забезпечував їх манною.
Ми майже нічого не знаємо про манну, крім того, що “вона була, як коріяндрове насіння, біла, а смак її, як тісто в меду” (в. 31). Можливо, вона була не така приваблива, як шоколад, зате в ній виявилася Божа турбота про Його народ. Крім того, манна вказує на Ісуса Христа, який назвав Себе “хлібом життя” (Ів. 6:48). Господь підтримує в нас життя земне і дає вічне життя (в. 51).
