У своїй монументальній книзі “Пандемія. Моторошна історія іспанського грипу” Джон Баррі розповідає про епідемію грипу 1918 року. Він показує, що для представників охорони здоров’я ця загроза не була несподіваною: вони заздалегідь очікували масового спалаху. Спеціалісти боялися, що Перша світова війна з сотнями тисяч солдатів, які сиділи в окопах і перетинали кордони, призведе до появи нових вірусів. Але цих знань було недостатньо, щоб зупинити спустошення. Можновладці, б’ючи в барабани війни, вдалися до насильства. За оцінками епідеміологів, від грипу померло п’ятдесят мільйонів людей, і це не враховуючи приблизно двадцяти мільйонів загиблих у кривавій війні.
Ми знову й знову доводимо, що людських знань ніколи не буде достатньо, щоб врятувати нас від зла (Пр. 4:14-16). Хоча ми й накопичили величезні знання і маємо чудові ідеї, однак не можемо зупинити біль, якого завдаємо один одному. Ми не можемо спинити “дорогу… безбожних”, цю безглузду дорогу, яка веде до “темності”. Незважаючи на чудові знання, ми насправді не знаємо, “об що [можемо] спотикнутися” (в. 19).
Саме тому нам треба здобувати “мудрість… розум” (в. 5). Мудрість навчає нас, що потрібно робити зі знанням. Справжня мудрість, яка нам так потрібна, походить від Бога. Наших знань завжди бракує, а Божа мудрість надає нам усе необхідне.
