Якось зимового ранку, відкривши жалюзі, я побачила щільну пелену туману – явище вкрай рідкісне в нашій місцевості. Синоптики назвали його “морозним туманом” і пообіцяли, що він триватиме не більше години. “Неможливо, – сказала я чоловікові, – тут витягнутої руки не видно!” Проте не минуло й години, як туман розвіявся і на синьому небі яскраво засяяло сонце.
Стоячи біля вікна, я думала про те, наскільки можу довіряти, коли в житті бачу лише туман. Я запитала свого чоловіка: “Чи довіряю я Богу завжди, чи тільки тоді, коли вже щось бачу?”
Коли цар Уззійя помер, і до влади в Юдеї прийшли нечестиві правителі, пророк Ісая поставив схоже запитання: “Кому нам довіряти?” Бог відповів Ісаї настільки дивовижним видінням, що воно переконало пророка: Богу можна довіряти в теперішніх обставинах. І він почав славити Бога: “Думку, оперту на Тебе, збережеш Ти у повнім спокої, бо на Тебе надію вона покладає” (Іс. 26:3). Далі він додав: “Надійтеся завжди на Господа, бо в Господі, в Господі вічна твердиня!” (в. 4).
Коли наш розум зосереджений на Бозі, ми здатні довіряти Йому навіть у туманні та смутні часи. Навіть якщо зараз перед нами все тьмяно, ми можемо довіряти Богу і бути певними в Його допомозі.
