Задзвонив будильник, і я вистрибнув із ліжка наче на бігову доріжку. Відвезти дітей до школи. Готово. Дістатися до роботи. Готово. Я прямо на ходу складав план дій, у якому особисті та професійні завдання лавиноподібно котилися одне за одним:
“…13. Відредагувати статтю. 14. Прибрати в офісі. 15. Стратегічне планування команди. 16. Написати технічний блог. 17. Прибрати в підвалі. 18. Помолитися”.
Дійшовши до вісімнадцятого пункту, я згадав, що потребую Божої допомоги. Я зайшов так далеко, що мені навіть не спало на думку, що йду сам, намагаючись створити власний імпульс.
Господь Ісус знав, що наші дні будуть нестися один за одним, поринаючи в море безперервної невідкладності. Тому Він наставляє: “Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, – а все це вам додасться” (Мт. 6:33).
Цілком природно сприймати слова Ісуса як заповідь. І це так. Втім тут є дещо більше – заклик. У 6-му розділі Євангелія від Матвія Ісус закликає нас щодня обмінювати шалену тривогу світу (вв. 25-32) на життя, сповнене довіри. Бог у Своїй благодаті допомагає нам кожного дня, навіть тоді, коли ми доходимо до вісімнадцятого пункту в нашому списку, перш ніж згадуємо про те, що треба дивитись на життя з Його точки зору.
