“А ти не такий, як я очікував. Я думав, що зненавиджу тебе, але це не так”. Слова юнака здавалися різкими, але насправді то було намагання бути добрим. Я навчався за кордоном у його країні, яка десятиліттями раніше воювала з моєю країною. Ми разом брали участь у груповій дискусії в класі, і я помітив, що він здавався дещо відстороненим. Коли я запитав, чи не образив його чимось, він відповів: “Зовсім ні… Ось у чому справа. Мій дід загинув на тій війні, і за це я ненавидів ваш народ і вашу країну. Однак тепер я бачу, як багато в нас спільного, і це мене дивує. Тому я не бачу причин, аби нам не бути друзями”.

Упередження такі ж старі, як і людська раса. Два тисячоліття тому, коли Нафанаїл вперше почув про Ісуса, Який жив у Назареті, його упередженість була очевидною: “Та хіба ж може бути з Назарету що добре?” (Ів. 1:46). Нафанаїл жив у Галілеї, так само як і Господь Ісус. Можливо, він вважав, що Месія мав прийти з іншого місця. Навіть інші галілеяни зверхньо дивились на Назарет, на непримітне маленьке село.

Однак реакція Нафанаїла не завадила прояву Божої любові до нього; ставши учнем Ісуса, він змінився. Згодом Нафанаїл промовив: “Ти – Син Божий” (в. 49). Жодне упередження не може завадити прояву Божої любові.