Під час пандемії COVID-19 Дейв і Карла витратили місяці на пошуки церкви. Дотримання рекомендацій щодо здоров’я, які обмежували різні види особистого спілкування, ще більше ускладнювало цей процес. Вони прагнули спілкування з християнами. “Зараз складно знайти церкву”, – написала мені Карла. Всередині мене прокинулось усвідомлення мого власного прагнення возз’єднатися з моєю церковною родиною. “Зараз складно бути церквою”, – відповіла я. У той період наша церква пропонувала їжу в навколишніх районах, проводила онлайн-богослужіння і по телефону надавала молитовну підтримку кожному її члену. Ми з чоловіком брали в цьому участь, однак задавались питанням, що ще ми можемо зробити, аби “бути церквою” в нашому зміненому світі.

У Посланні до євреїв автор закликає читачів: “Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося” (Євр. 10:25). Можливо, через гоніння (вв. 32-34) або через змученість від них (Євр. 12:3) перші віруючі потребували спонуки залишатись церквою.

Я також потребую цієї спонуки. А ви? Якщо обставини змінюють наш церковний досвід, чи продовжуємо ми бути церквою? Творчо заохочуймо і зміцнюймо один одного, у той час як Бог нас направляє. Ми можемо поділитися ресурсами. Надіслати повідомлення зі словами підтримки. Збиратися разом. Молитися один за одного. Отже, будьмо церквою!