У дитинстві я колекціонувала поштові марки. Коли мій анкон (фукієнською “дідусь”) дізнався про моє захоплення, він почав щодня відкладати для мене марки зі своєї офісної пошти. Щоразу, коли я відвідувала дідуся та бабусю, дідусь дарував мені конверт, наповнений різноманітними красивими марками. “Хоч я завжди зайнятий, – сказав він мені одного разу, – я не забуду про тебе!”

Дідусь не був схильний до відкритих проявів почуттів, але я глибоко відчувала його любов. У нескінченно глибший спосіб Бог продемонстрував Свою любов до Ізраїлю, коли проголосив: “Я не забуду про тебе!” (Іс. 49:15). Страждаючи у Вавилоні через власне ідолопоклонство та непокірність, Божий народ скаржився: “Господь мій про мене забув” (в. 14). Однак Божа любов до Його народу не змінилась. Бог обіцяв йому прощення і відновлення (вв. 8-13).

“На долонях Своїх тебе вирізьбив Я”, – казав Бог Ізраїлю, як Він каже і нам сьогодні (в. 16). Божі слова нагадують мені про руки Ісуса Христа зі шрамами від цвяхів, простягнуті в любові до нас заради нашого спасіння (Ів. 20:24-27). Як марки мого дідуся і його ніжні слова слугували ознакою його любові, так і Божа прощаюча рука є вічним знаком Його любові. Подякуймо Господу за Його незмінну любов! Він ніколи про нас не забуде!