У книзі “Все сумне – неправда” Даніель Найєрі описує свою жахливу втечу з матір’ю та сестрою від переслідувань через табір для біженців до безпечного місця в США. Літня пара погодилася взяти їх під свою опіку, хоча й не знала їх. Минули роки, однак Даніель і досі не може прийти до тями. Він пише: “Ви можете в це повірити? Абсолютно наосліп вони зробили це. Вони навіть ніколи нас не бачили. Якби ми виявились лиходіями, їм би довелося за це заплатити. Я навіть не можу уявити більш сміливого, доброго і відчайдушного вчинку”.
Однак Бог бажає, аби ми виявляли такий самий рівень турботи про інших. Він звелів Ізраїлю бути добрим до чужоземців. “Будеш любити його, як самого себе, бо приходьки були ви в єгипетськім краї” (Лев. 19:34). Апостол Павло нагадує віруючим у Христа язичникам, тобто нам із вами, що колись ми “були без Христа… чужі заповітам обітниці, не мавши надії й без Бога на світі” (Еф. 2:12). Отже, Він наказує всім нам, колишнім чужинцям, євреям та язичникам: “Не забувайте любові до приходнів” (Євр. 13:2).
Тепер, живучи з власною родиною, Даніель вихваляє Джима і Джін Досан, “які були справжніми християнами, дозволивши родині біженців жити разом із ними, допоки вони не знайдуть собі власне житло”.
Бог вітає незнайомців і спонукає нас чинити так само.
