На початку ХІХ століття Мері МакДауелл жила спокійним життям на відміну від тих, хто був пов’язаний зі складськими приміщеннями в Чикаго. Хоча її дім знаходився всього за двадцять миль від них, вона мало що знала про жахливі умови праці, які спонукали робітників складів виходити на страйки. Дізнавшись про труднощі, з якими стикалися вони та їхні родини, МакДауелл переїхала туди і жила серед них, виступаючи за поліпшення умов праці. Вона служила їхнім потребам, у тому числі навчала дітей у школі, що знаходилась в задній частині маленької крамниці.
Відстоювати кращі умови для інших – це те, що робила і Естер. Вона була царицею Персії (Ест. 2:17) і мала більший набір привілеїв, ніж її ізраїльський народ, який був розсіяний по всій Персії. Проте Естер взялася за порятунок ізраїльтян і ризикувала своїм життям заради них, кажучи: “Я… прийду до царя, хоч це не буде за законом. А якщо я загину, то загину” (Ест. 4:16). Естер могла б промовчати, адже її чоловік, цар, не знав, що вона єврейка (Ест. 2:10). Але, вирішивши не ігнорувати благання рідних про допомогу, вона мужньо працювала над викриттям злого задуму знищення євреїв.
Можливо, ми не в змозі взяти на себе такі масштабні справи, як Мері МакДауелл або цариця Естер, однак ми можемо приділяти увагу потребам інших і використовувати те, що Бог нам дав, аби їм допомогти.
