Під час планового медичного огляду в чотирирічного Келвіна було виявлено на тілі декілька плям. Йому зробили укол, а місце ін’єкції заклеїли пластиром. Вдома, коли прийшов час знімати невелику клейку плівку, хлопець злякано заскиглив. Прагнучи заспокоїти сина, батько сказав Келвіну: “Ти ж знаєш, що я ніколи не зроблю тобі нічого поганого”. Батько хотів, аби довіра сина до нього була більшою за страх зняти пластир.

Чотирирічні діти не єдині, хто боїться дискомфорту. Операції, розлука з близькими, розумові чи психологічні проблеми викликають у нас страхи, зітхання, плач і стогін.

Одним із страшних моментів у житті Давида був період, коли він опинився на території філістимлян, намагаючись втекти від заздрісного царя Саула. Коли Давида впізнали, він занепокоївся через те, що з ним може статися (див. 1 Сам. 21:11-12). “Давид… сильно боявся Ахіша, царя ґатського” (в. 13). Розмірковуючи про ті небезпечні обставини, Давид написав псалом, у якому є такі слова: “Коли страх обгортає мене, я надію на Тебе кладу, – я в Бозі хвалитиму слово Його, на Бога надію кладу, й не боюся, – що тіло учинить мені?” (Пс. 55:4-5).

Що ж робити, якщо життєві негаразди викликають у нас страхи? Ми повинні довіряти Небесному Отцю.