Я тільки в цьому році зрозуміла, що хочу заміж. Останні десять років я прожила в самотності – результат декількох невдалих спроб збудувати відносини. Хотілось бути незалежною. І я не маю на увазі свободу купувати, що хочу, або балувати себе якимись іншими способами.
А ще я розумію іронію свого бажання. Останні декілька років я писала статті для неодружених, переконуючи їх не сумувати, а навпаки, цінувати свою самотність. Я нагадувала їм про їхню цінність в очах Бога. І писала, що якщо Бог хоче, щоб я так і залишилася незаміжньою, то нехай так і буде. Якою ж я була самовпевненою!
На жаль, мені доведеться взяти свої слова назад. Минув час, і одного разу я прокинулася з думкою, що не хочу в п’ятдесят років виявитися “сильною, незалежною жінкою” в оточенні десятків котів (до речі, я взагалі не люблю котів). Інші фактори теж відіграли свою роль (на той випадок, якщо ви вважаєте мене легковажною). Наприклад, я побувала на весіллі своєї найкращої подруги (якими щасливими вони виглядали!) та багатьох інших. І щоразу я думала про своє власне майбутнє весілля: банкетний зал, гості, сукня (це мене напружувало, оскільки мені ніколи не вистачало жіночності). А ще важливішим було бажання ділитися всякими пригодами з тим, хто буде з тобою все життя. Знати, що є той, хто зможе підтримати, коли я падатиму (і ось, я знову думаю, як шаблонно це звучить).
Мене охопило сильне почуття туги за тим, хто міг би стати моїм чоловіком і заповнити порожнечу в серці. Я почала оманливо вірити, що якщо я вийду заміж, то життя стане ідеальним.
Хоч я все ще хочу заміж, проте розумію, що чоловік не зможе заповнити порожнечу в моєму серці. І я також знаю, що завжди чогось хотітиму. Скажімо, якщо я таки вийду заміж, з’являться інші бажання (чи проблеми). Мені завжди хочеться чогось більшого.
Я добре розумію, як багато всього дав мені Бог. У мене безліч хороших друзів, чудова робота, батьки та багато інших земних благословінь. Скаржитися на відсутність чоловіка – це немовби відштовхувати руку мого Творця.
Тому я намагаюся наслідувати апостола Павла: бути задоволеною тим, що в мене є (Фил. 4:11-12), і довірити Богові своє життя. Він бажає мені найкращого.
