Останнє слово
Її звали Саралін, і в шкільні роки я був у неї закоханий. Її сміх був найдивовижнішим. Не впевнений, чи знала вона про мою закоханість, однак припускаю, що так. Після закінчення школи я про неї нічого не чув. Наші життєві шляхи розійшлися, як це зазвичай часто трапляється.
Причина для співу
Для людини, яка, так би мовити, живе за законом честі, це було великою невдачею. Що ж я зробив? Я заснув. Якщо наші діти ввечері кудись ідуть, вони мають повернутися додому у визначений час. Вони слухняні діти, однак я маю звичку не лягати спати, допоки не почую, як вони повернули ручку вхідних дверей. Я хочу знати, що вони вдома в безпеці. Я не зобов’язаний це робити, однак я так вирішив. Втім одного разу я прокинувся, коли дочка з посмішкою промовила: “Татку, я в безпеці. Ти можеш іти лягати спати”. Незважаючи на добрі наміри, іноді батьки засинають на своїх постах. Мені було дуже соромно, і в той же час це була звичайна людська слабкість.
Є чим хвалитися
Що означає бути справжнім? Відповідь на це велике питання міститься в маленькій дитячій книзі “Вельветовий кролик” . Це оповідання про іграшки в дитячій кімнаті і про подорож вельветового кролика до власної справжності через дозвіл собі бути улюбленим для дитини. Однією з іграшок є старий і мудрий шкіряний кінь. Він “бачив багато механічних іграшок, які прибували, щоб хвалитися і чванитися, і які одна за одною ламалися… та зникали”. Вони вражаюче виглядали і звучали, однак, коли мова заходила про любов, їхні хвастощі зводилися до нуля.
Живіть так, як проповідуєте
Пастор і письменник Юджін Петерсон мав можливість послухати лекцію швейцарського лікаря і дуже поважного душеопікуна Пола Турньє. Петерсон вивчав праці лікаря і захоплювався його підходом до лікування. Лекція дуже вразила Петерсона. Слухаючи Турньє, він відчував, що життя лікаря відповідало його словам, а слова – життю. Петерсон так описав свій досвід: “ Відповідність − це найкраще слово, яке я можу підібрати”.
Не проґавте шанс
“Не проґавте шанс показати вашій малечі місяць!” – сказала місіс Вебб. Перед початком молитовного богослужіння в середині тижня ми розмовляли про повний місяць, що почався минулої ночі. Повний місяць був вражаючим, бо здавалося, що він ось-ось сяде на обрій. Місіс Вебб була найстаршим голосом в нашій бесіді, сивоволосим любителем величного Божого творіння. Вона знала, що у мене з дружиною було двоє дітей і хотіла допомогти мені у їхньому належному вихованні. “Не проґавте шанс показати вашій малечі місяць!”
Пам’ятник доброти
Я зростав у церкві, де було багато традицій. Одна з них вступала в дію тоді, коли помирав улюблений член родини або друг. Невдовзі після смерті на церковному стільці або на живописі в коридорі прикріпляли мідну дошку з написом: “На згадку про…” На ній було вигравіруване ім’я померлого – яскрава згадка про нього. Я завжди шанобливо ставився до цих пам’ятників. І досі це роблю. Водночас вони завжди наштовхували мене на роздуми, бо вони є статичними й бездушними предметами, у буквальному значенні “не живими”. Чи є спосіб привнести у пам’ятник елемент “життя”?
Відроджена надія
Сонце сходить на сході? Небо блакитне? Океан солоний? Атомна вага кобальту дорівнює 58,9? Останнє ви можете знати лише тоді, якщо дуже цікавитесь наукою або схильні заглиблюватися в деталі. Інші ж питання мають очевидну відповідь: “Так”. Подібні запитання зазвичай містять нотку сарказму. Іноді їх називають риторичними.
Ситуативна обізнаність
На Різдвяні свята наша родина, що складається з п’яти чоловік, перебувала в Римі. Не пам’ятаю, коли ще я бачив таке скупчення людей в одному місці. Проходячи повз натовп, щоб оглянути такі визначні місця як Ватикан і Колізей, я неодноразово говорив дітям про необхідність практикувати “ситуативну обізнаність”, тобто бути уважними до того, де ви перебуваєте, хто навколо вас і що відбувається. Ми живемо у час, коли в світі, вдома і за кордоном небезпечно. Через мобільні телефони і навушники діти (і дорослі) не завжди звертають увагу на те, що відбувається навкруги.
Тут, поруч із нами
Жінка не зводила очей з баночок із соусом для спагеті, що стояли на верхній полиці у продуктовому відділі. Я постояв поруч з хвилину, розглядаючи ту ж саму полицю і вагаючись порушити тишу. Жінка не помічала мене, цілком зосередившись на своїй проблемі: була замала, щоб дістати соус. Я – високий, і такої проблеми не мав. Зрештою я заговорив до неї, пропонуючи допомогу. Вона здригнулася від несподіванки: “Ой! Я навіть не бачила, що ви поруч… Так, допоможіть, будь ласка”.
Не порівнюйте
“Одного разу я викладу в Facebook все, а не тільки гарне !” Слова моєї подруги Сью, мимохідь сказані чоловікові за обідом, змусили мене не тільки розсміятися, але також і задуматися. Соціальні мережі можуть бути корисними: допомагають роками підтримувати контакти з іншими й молитися за друзів, що знаходяться далеко від нас. Але якщо втратити пильність, то вони можуть створювати нереалістичний погляд на життя. Якщо в Facebook поміщати лише “приємні речі”, може здатися, що інші живуть без проблем – і тоді нам прикро, що в нас не все гаразд.
Надішли це в листі
Як і всі чотирирічні діти, Рубі любила бігати, стрибати, співати. Але потім стала скаржитися на біль в колінах. Лікарі зробили аналізи, результати яких шокували: рак, четверта стадія; нейробластома. Це було велике нещастя. Рубі швидко забрали до лікарні.
Молитва і духовне зростання
Коли у дружини мого друга Давида виявили хворобу Альцгеймера, небажані життєві зміни озлобили його. Він був змушений достроково піти на пенсію. Чим більше прогресувала хвороба, тим більшої турботи потребувала його дружина.
Вуха створені, щоб чути
Акторці Діані Крюгер запропонували роль, яка мала зробити її відомою в кожній оселі. Їй потрібно було зіграти молоду жінку, що втратила чоловіка й дитину. Але Діана ніколи не зазнавала такої гіркої втрати і сумнівалась, що зможе переконливо зіграти. Однак актриса погодилась на цю роль. В якості підготовки вона почала відвідувати групу підтримки тих, що пройшли шлях великої скорботи.
Глибока любов
Коли Едвін Стентон вперше побачив президента США Авраама Лінкольна, то зневажливо поставився до нього – навіть називав його “довгоруким створінням”. Але Лінкольн високо цінував здібності Стентона і вирішив пробачити його. Врешті-решт він призначив його на високу міністерську посаду під час Громадянської війни. Пізніше Стентон став близьким другом Лінкольна. Саме він сидів всю ніч біля ліжка Лінкольна, після того як в нього стріляли в Театрі Форда, а потім крізь сльози повідомив про смерть президента словами: “тепер він належить століттям”.
Ісус “позаду тебе”
Моя донька якось зібралась до школи раніше, ніж завжди, тому попросила заїхати по дорозі до кав’ярні. Я погодився. Коли ми під’їхали до черги для машин, я запитав доньку, чи вона має бажання зробити комусь щось приємне, і почув у відповідь: “звісно”.