Молимося разом
Одна жіноча молитовна група в моїй країні щомісяця призначає час для молитви за Гану та інші африканські країни. Коли в цих жінок запитали, чому вони так ревно моляться за ці нації, їхній керівник Гіфті Дадзі зауважила: “Озирніться навколо. Послухайте радіо. Подивіться телевізор. Цілі народи страждають. Війни, хвороби, катаклізми, насильство – все це загрожує затьмарити Божу любов до людства, Його рясні…
Ознаки дружби
Зростаючи в Гані і будучи маленьким хлопчиком, я радів, коли тримав батька за руку і відвідував із ним людні місця. Він був моїм батьком і другом водночас, бо у тій культурі тримання за руки є ознакою справжньої дружби. Прогулюючись, ми говорили на різні теми. Коли мені було самотньо, я йшов не до однолітків, а до батька. Як я цінував наші товариські стосунки!
Ходити у світлі
Місяць сховався, і темрява вкрила лісове селище. Блискавка розрізала небо і почалась злива з ураганом в супроводі грому. Я з переляку прокинувся. Мені, немов дитині, увижалось, що на мене зараз стрибнуть жахливі чудиська! Однак на світанку загрозливі звуки щезли. Зійшло сонце, і в ранковій тиші птахи раділи сонячному світлу. Це був дуже разючий контраст між жахливою нічною темрявою і радісним денним світлом.
Дзеркала й слухачі
Коли я виходив зі свого готелю в Кампалі, столиці Уганди, господиня, що прийшла відвести мене на семінар, подивилась на мене з посмішкою. “Що смішного?” – запитав я. Жінка розсміялась і відповіла питанням на питання: “Ви сьогодні причісувались?” Тепер прийшла моя черга сміятись – адже я дійсно забув причесати своє волосся. Як сталося, що я не звернув увагу на те, що побачив у дзеркалі?
Самотнє Різдво
Найбільш самотнє у моєму житті Різдво я зустрів в хаті мого дідуся поблизу міста Сакогу в північній Гані. Мені було лише 15 років, а мої батьки та брати були за тисячу кілометрів від мене. У попередні роки, коли я був із ними та своїми друзями в селі, Різдво завжди було великою подією, що надовго запам’ятовувалась. Але це Різдво було тихим і самотнім. Різдвяним ранком, лежачи на своєму килимку на підлозі, я згадав місцеву пісню: “Рік скінчився, і прийшло Різдво; Син Божий народився – мир і радість всім це принесло”. Сповнений смутку, я співав цю пісню знову й знову.
Божа присутність
Занепокоєний батько сидів разом із сином-підлітком перед екстрасенсом. “Чи далеко від’їжджає твій син?” – запитав екстрасенс. “У велике місто, – відповів чоловік. – Він буде там тривалий час”. Вручивши батьку талісман, екстрасенс сказав: “Це захистить його, де б він не був”.
Невимовні зідхання
На урочистій церемонії, присвяченій презентації перекладу Біблії на місцевий африканський діалект, перший примірник книги вручили вождю племені. Висловлюючи вдячність, він підняв Біблію над головою і вигукнув: “Тепер ми знаємо, що Бог розуміє нашу мову! Ми можемо читати Святе Письмо рідною мовою”.
Будуйте мости
У нашому районі будинки огороджені високими бетонними стінами. Більшість із них ще й оснащені зверху колючим дротом під напругою. Чому? Щоб злодіям не кортіло лізти.
Він знає все
Чи знав Бог, що відбувалося зі мною, коли я повертався вночі до свого селища після подорожі за сто миль? У мене була висока температура і страшенно боліла голова. “Господи, я знаю, що Ти зі мною, – молився я, – але моя голова просто розколюється!”
Звільнені
В дитинстві я жив у селі, і мене дуже забавляла й дивувала одна річ. Коли я ловив курку, тримав її кілька секунд, притиснувши до землі, а потім відпускав, вона не відразу тікала. Їй здавалося, що вона все ще у пастці – що я все ще тримаю її, – тому залишалась ще деякий час на місці.
Прославлення Божої доброти
Одного разу хтось у нашій групі з вивчення Біблії запропонував: “Давайте самі напишемо псалми!” Спочатку деякі почали протестувати – мовляв, не мають хисту для цього, – але після деякого підбадьорення погодились. Кожен із нас склав зворушливий вірш, в якому йшлося про Божу працю в нашому житті. Божий захист, турбота, а також випробування – навіть біль та сльози – стали джерелом неймовірних текстів для пісень. Подібно Псалму 136, кожна складена нами пісня відкривала істину про вічне милосердя Бога.
Сила в стражданнях
Коли вісімнадцятирічний Семмі увірував в Ісуса, його родина відвернулась від нього, бо сповідувала іншу релігію. Однак християнська община радісно прийняла його і допомогла здобути освіту. Пізніше один журнал опублікував його свідоцтво, через що вороже ставлення сім’ї до нього лише посилилось.
Прагнення
Коли я йшов уздовж стіни офісу, в якому працюю, то був здивований, побачивши гарну квітку, що росла в тріщині асфальту. Не дивлячись на відсутність сприятливих умов, рослина знайшла місце для себе, пустила коріння в сухій щілині та розквітла. Пізніше я помітив, що якраз над рослиною знаходився блок кондиціонера, з якого протягом дня капала вода. Хоча середовище було ворожим, квітка отримувала потрібну допомогу від води згори.
У Божій присутності
Одна жінка дуже хотіла помолитись. Схиливши коліна, вона обхопила руками стілець і зі сльозами сказала: “Мій дорогий Небесний Отче, сядь, будь ласка, на цей стілець. Нам з Тобою потрібно поговорити!” Потім, дивлячись на порожній стілець, почала молитись. Цим вона продемонструвала віру в присутність Господа. Вона уявляла, що Він сидить на стільці поруч, і вірила, що Він чує її прохання.
Не можна мовчати
Під час судового процесу очевидці стають свідками, а не просто сторонніми споглядачами. Вони вже є активними учасниками, від яких залежить рішення суду. Цей принцип стосується і нашого свідчення про Христа. Маємо бути активними учасниками у справі найбільшого значення – свідчення про смерть і воскресіння Ісуса.