Коли ми прощались з моїм свекром, що лежав у труні в поховальному бюро, то один з його синів поклав поруч із складеними руками небіжчика молоток. Проминуло багато років, і коли померла моя свекруха, то хтось із її дітей поклав їй у труну вже непотрібний набір в’язальних спиць. Ці зворушливі дії дещо втішали нас, бо нагадували, як часто вони користувались при житті цими інструментами.

Звісно, ми розуміли, що ці речі не знадобляться їм у вічності. Ми не мали тих ілюзій, що були колись у стародавніх єгиптян, які залишали в гробницях з небіжчиками гроші, різні речі, інструменти, сподіваючись, що вони потребуватимуть їх у наступному житті. Насправді, у вічність неможливо щось взяти з собою! (Пс. 48:17-18; 1 Тим. 6:7).

Але деякі приготування до вічності мали місце в житті мого свекра й свекрухи – вони увірували в Ісуса як свого Спасителя.

Приготування до прийдешнього життя не починається з моменту смерті. Кожна людина має приготувати своє серце – прийняти дар спасіння, що стало можливим завдяки Ісусовій жертві на хресті.

Водночас Бог теж робить деякі приготування для нашого приходу: “А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви” (Ів. 14:3). Сам Господь пообіцяв приготувати для нас місце вічного перебування з Ним.