Сьогодні я натрапив на одну квітку, що росла на галявині. Впевнений, що ніхто не бачив цієї квітки до мене і навряд чи хтось побачить її після мене. “Навіщо тут ця краса?” – подумав я.
Але краса природи не буває даремною. Вона щоденно вказує на істинність, ласкавість і красу Того, Хто призвів її до буття. Кожного дня природа по-новому відкриває нам Божу славу. Чи я бачу Бога в цій красі чи просто кидаю побіжний погляд і байдуже знизую плечима?
Вся природа проголошує красу Того, Хто її створив. Ми теж можемо реагувати поклонінням, благоговінням та щирою подякою Богу – за чудову волошку, сяйво сходу сонця, симетрію гарного дерева.
Християнський письменник К. Льюїс описує, як одного спекотного сонячного дня він пішов до лісу. Буквально за кілька хвилин до цього він спитав свого друга, як найкраще культивувати в серці вдячність Богу. Його компаньйон звернув до струмка поблизу, плеснув водичкою на своє обличчя й руки з маленького водоспаду і сказав: “Чому б не почати з цього?” Клайв Льюїс засвідчує, що в той момент він отримав дуже важливий принцип: “Почни звідти, де ти є”.
Цівка маленького струмочка, вітер в гілках верби, крихітна квітка… Чому б не почати з цього вчитися вдячності?
