Відомий автор та професор коледжу Давид Уоллас був надзвичайно вражений низьким вмінням студентів чітко висловлювати свою думку. Він почав міркувати, як би підвищити їхні навички. Аж раптом неприємна думка торкнулась його серця: “Чому студенти мають прислухатись до нього, хто такий самозадоволений, педантичний, самовпевнений і зарозумілий?” Він зрозумів, що має проблему з гордістю.

Цей професор міг змінитись – і він зробив це. Але він все одно не зміг би стати одним із студентів. Однак Ісус показав, що таке справжнє смирення, коли прийшов на Землю і став одним із нас.

Навіть тоді, коли Христа розпинали, Він молився про прощення Своїх катів (Лк. 23:34). І хоча кожний подих давався Йому з великими труднощами і болем, Він подарував вічне життя злочинцю, що висів поруч (Лк. 23:42-43).

Чому Ісус зробив це? Чому Він мав служити до самої Своєї смерті таким людям, як ми? Апостол Іван знає відповідь на ці питання: через велику любов! Він пише: “Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас”. І потім доводить думку до логічного висновку: “І ми мусимо класти душі за братів!” (1 Ів. 3:16).

Ісус показав нам, що Його любов викорінює гордість, зарозумілість, зверхність. І Він явив Свою любов найбільш вражаючим чином: віддав Своє життя.