Джон Ньютон писав: “Якщо дорогою додому я дам півцента дитині, яка загубила його, і можу цим втерти її сльози, то маю відчуття, що вчинив щось гідне. Звісно, потребую прагнути більш великих речей, але мушу не забувати і про це”.

В наш час також можна знайти тих, хто потребують нашої втіхи й підтримки. Наприклад, касирка, що працює на двох роботах, щоб звести кінці з кінцями; біженець, що сумує за рідною домівкою; мати-одиначка, що через купу різних проблем не бачить попереду ніякого просвітку; самотній старий чоловік, що вважає себе вже нікому непотрібним.

Але що ми практично можемо зробити? “Блаженний, хто дбає про вбогого”, – писав Давид (Пс. 40:2). Навіть якщо ми нічого не змінимо в житті тих бідних, яких зустрічаємо на своєму шляху, ми можемо принаймні зважити на їхні проблеми. Ми можемо дати людям зрозуміти, що не байдужі до них. Можемо виказувати їм щиру повагу й чемність – навіть коли вони дратівливі. Можемо уважно вислуховувати їхні життєві історії, молитися за них і навіть з ними, що є найбільш корисним і цілющим способом.

Не забувайте істину, що її колись сказав Ісус: “Блаженніше давати, ніж брати!” (Дії 20:35). Турбота про нужденних варта нашої уваги, тому що коли творимо добро іншим, це сповняє нас великою радістю. Дбайте про вбогих.