Коли мене й мого чоловіка вперше попросили прийняти домашню групу, я спочатку хотіла відмовитись, бо почувалась неготовою до цього. У нас не було достатньо стільців. Наш будиночок був невеличкий і не міг вмістити стільки людей. Ми не були впевнені, що маємо необхідні навички вести дискусії. Також я хвилювалась, що мене можуть попросити щось приготувати, а я не любила куховарити та й грошей для цього не мала. Але ми хотіли послужити Богу й людям, тому, незважаючи на всі свої страхи, погодились. Протягом наступних п’яти років ми з чоловіком насолоджувались великою радістю, приймаючи у своїй вітальні домашню групу.
Вбачаю подібні сумніви в реакції одного чоловіка, що приніс кілька хлібин до пророка Єлисея. Пророк наказав йому віддати хлібці людям, але той запитав, чи є сенс давати 20 хлібців такій великій кількості людей – цілій сотні! В нього проявилось природне, людське бажання не виконати наказ. Адже здоровий глузд підказував, що їжі недостатньо. Однак їжі виявилось більше ніж достатньо (2 Цар. 4:44). Бог, прийнявши дар, що був принесений у послусі, зробив його достатнім.
Коли ми почуваємося неспроможними щось зробити і вважаємо свій дар занадто малим, пам’ятаймо: Бог просить нас слухняно віддати Йому те, що в нас є. А Він з мізерного може вчинити велике.
