Після століть війн та руйнувань сучасний Єрусалим відбудований буквально на власних руїнах. Коли ми сім’єю відвідали це місто, то вирішили пройти шляхом Віа Долороса (Скорбна Путь) – згідно з переказами, саме цим маршрутом Ісус крокував до місця страти. День був спекотний, тож ми вирішили трішки перепочити – зайшли до прохолодного підвального приміщення в Монастирі Сестер Сіону. Там мене зацікавила стародавня бруківка, що її викопали під час нещодавнього будівництва. На кожному камінці були сліди гри, якою у вільний час розважалися римські воїни.
Хоча ці камінці були укладені значно пізніше смерті Ісуса, проте вони змусили мене замислитися над своїм духовним життям. Як ті солдати, нудячись, намагалися вбити час, я теж інколи “вбиваю час”, стаю самовдоволеним, дещо байдужим до Бога і людей. Мене дуже зворушила тоді думка про те, що поруч з тим місцем, де я стояв, колись проходив Господь, Якого били, принижували, а потім розіп’яли – і все це заради того, щоб узяти на Себе мої гріхи і провини.
“Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, − кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!” (Іс. 53:5).
Ця зустріч з камінцями нагадала мені, що любов і ласка Ісуса перевершує будь-який мій гріх.
