Я люблю милуватися Великим Каньйоном. Кожного разу, коли стою на його краю, помічаю нові штрихи у Божій творчості, від яких перехоплює дух.

Хоча Великий Каньйон – це лише провалля в землі (хоча й дуже велике), проте воно надихає мене розважати про небо. Один простодушний дванадцятирічний хлопець якось запитав мене: “Хіба на небі не буде нудно? Хіба ми не втомимося від постійного прославлення Бога?” Але подумайте: якщо навіть провалля в землі може бути таким прекрасним, що неможливо відвести очей, то можна лише уявити, яка то буде радість, коли одного дня ми побачимо Джерело всякої краси – люблячого Творця – серед неймовірних чудес нового творіння.

Велике жадання такої зустрічі Давид виразив наступними словами: “Одного прошу я від Господа, буду жадати того, − щоб я міг пробувати в Господньому домі по всі дні свого життя, щоб я міг оглядати Господню приємність” (Пс. 26:4). Не існує нічого прекраснішого за присутність Бога, яку ми відчуваємо ясніше, коли вірою шукаємо Господа і з нетерпінням чекаємо на той день, коли побачимо Його лицем до лиця.

На небі ми ніколи не втомимося славити нашого Бога, тому що вічно будемо знаходити щось нове в Його благому характері, в чудесах Його творіння. Кожна мить в Його присутності стане захоплюючим одкровенням Господньої любові й краси.