Рут не може розповідати про своє буденне життя без сліз. Їй вже далеко за вісімдесят. Вона рідко виходить на вулицю і не може приймати активну участь у житті церкви. На богослужіння її підвозять машиною друзі. Їй здається, що вона нікому не приносить користі.
Але коли Рут ділиться своїм свідоцтвом – а вона робить це часто, – її життя починає сяяти величним прикладом Божої ласки. Коли їй було тридцять років, одна подруга запросила її на вечірнє зібрання. Рут не знала, що слухатиме проповідь. “Я б не пішла, якби знала про це”, – розповідає вона. В неї вже була “релігія”, яка нічого корисного їй не принесла. Але вона пішла і почула того вечора благу звістку про Ісуса.
Тепер, через п’ятдесят років, Рут зі сльозами радості розповідає про своє змінене життя, про свої відносини з Ісусом Христом. Того давнього вечора вона стала Божим дитям.
Немає значення, схожа наша історія спасіння на історію Рут чи ні. Що справді має значення, так це те, що ми зробили простий крок віри – повірили в Господа Ісуса Христа. Апостол Павло пише: “Коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся” (Рим. 10:9).
Саме це й зробила колись Рут. І ти можеш це зробити. Ісус спасає, змінює серце і дарує нове життя.
