Завантаживши свою машину продуктами, я обережно виїжджала з місця паркування. Раптово якийсь чоловік, не помічаючи мене, кинувся через узбіччя майже під колеса автомобіля. Я різко загальмувала. Переляканий чоловік підвів очі й зустрів мій погляд. У той момент я зрозуміла, що стою перед вибором: або сердито витріщити очі від роздратування, або простити і усміхнутись. Я усміхнулась.
На обличчі чоловіка відобразилося полегшення: його губи теж сформували ледь помітну усмішку вдячності.
В Книзі Приповістей написано: “Радісне серце лице веселить, а при смутку сердечному дух приголомшений” (Пр. 15:13). Чи заохочує нас автор усміхатись у кожному випадку? Звісно, ні! Бувають моменти щирого плачу, відчаю й навіть гніву. Але у більшості моментів щоденного життя усмішка може подарувати полегшення, надію та благодать, якої ніколи не перестанемо потребувати.
Можливо, головна ідея цієї притчі – показати нам, що наша усмішка зазвичай є природним відображенням стану нашого внутрішнього єства. “Радісне серце” завжди має мир, задоволення й належить Богу, Який завжди дбає про найкраще для нас. Маючи серце, сповнене глибоким щастям, ми можемо реагувати на неприємні сюрпризи щирою усмішкою, запрошуючи цим інших до тієї надії та миру, які вони теж можуть пізнати в Господі.
