Увійшовши до церковної зали, де урочисто звучала музика, я озирнулася навколо, щоб подивитися на людей, які зібралися на вечірнє богослужіння, присвячене зустрічі Нового року. Я згадала події минулого року, і моє серце сповнилося радістю та надією. Ми разом журилися через заблудлих дітей, смерть дорогих нам людей, втрату деякими роботи і зруйновані стосунки. Але в той же час ми пізнали Божу благодать. Ми також святкували перемоги, весілля, успішні закінчення учбових закладів, хрещення, через які до нашої церковної родини додавалися нові члени. Ми також раділи народженню немовлят, усиновленню дітей і посвяченню маленьких дітей Господу. І ще багато чого було чудового та втішного.
Розважаючи над історією нашої церкви, я, подібно до Єремії, хоча і згадувала “біду й муку” (Плач 3:19), твердо вірила, що “це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя” (Плач 3:22). Пророк покладався на вірність Господа в минулому: “Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!” (Плач 3:25).
Того вечора кожна людина на зібранні була видимим доказом того, як Божа любов преображає нас. І що б нас не спіткало у наступному році, можемо твердо покладатися на Господа і зміцняти свою надію через спогади про Божий незмінний характер.
