Одна наша добра знайома, яка, як і ми, втратила в аварії доньку-підлітка, написала статтю у місцевій газеті, аби вшанувати її життя та смерть. Одним із найбільш зворушливих моментів у цій статті були слова “вона всюди й ніде”, які вона написала після того, як розклала по всьому домі фотокартки померлої доньки та пам’ятні речі.
Хоча наші доньки посміхаються нам у відповідь зі своїх фото, їх самих (цих радісних, яскравих особистостей, що зігрівали усіх своєю посмішкою) ви вже ніде не побачите. Вони всюди – в наших серцях, думках і фотокартках – і ніде.
Але Святе Письмо каже нам, що в Ісусі Христі Ліндсі й Меліса насправді “не ніде”. Вони тепер перебувають у присутності Ісуса, “мають дім у Господа” (2 Кор. 5:8). Обидві тепер з Тим, Хто для нас, в якомусь розумінні, “ніде й усюди”. Зрештою, ми ж не бачимо Бога фізичними очима. Звісно, на наших полицях немає фотокарток з посмішками Господа. Якщо подивитись навколо в домі, то Його наче й ніде немає. Але в реальності все по-іншому: Він усюди!
Куди б ми не прямували на цій землі, Бог постійно з нами. Він завжди скеровує нас, зміцняє та втішає. Неможливо знайти місце, де Його нема. Хоча ми не бачимо Його, Він усюди. Ця звістка неймовірно втішна, коли нас спіткають ті чи інші випробування.
