Коли моєму сину Хав’єру було шість років, до мене в гості прийшла подруга зі своїм малюком. Хав’єру захотілося подарувати йому кілька іграшок. Мене зворушувала така щедрість синочка, аж поки він не запропонував своєму маленькому другу одну колекційну іграшку, яку мій чоловік довго шукав у різних магазинах. Розуміючи коштовність подарунка, моя подруга спробувала ввічливо відмовитись, але Хав’єр сунув іграшку в руки її сина, кажучи: “Мій татко дарує мені багато іграшок, щоб я міг ділитись з іншими”.

Мені б хотілося сказати, що Хав’єр перейняв таку щедрість від мене, але це не зовсім так. Я часто утримую свої ресурси від Бога та інших. Але коли згадую, що Небесний Отець забезпечує мене всім необхідним, мені легше бути щедрою.

У Старому Заповіті Бог велів ізраїльтянам віддавати священикам і левітам частку з того, чим Він їх благословляв. Але за часів пророка Малахії багато хто відмовлявся чинити так, тому пророк назвав це обкраданням Господа (Мал. 3:8-9). Якщо б вони охоче жертвували, демонструючи цим свою довіру Богу, Він благословив би їх так рясно, що це побачили б інші народи (Мал. 3:10-12).

Про що б не йшла мова – управління фінансами, розклад дня, Божі дари, – давання може стати справжнім актом поклоніння. Коли жертвуємо мужньо, то цим показуємо свою довіру люблячому Отцю.