Коли ми з чоловіком переїхали до Сіетла, щоб жити ближче до його сестри, то не знали, де будемо мешкати. Одна помісна церква допомогла нам знайти житло, в якому було багато кімнат. Ми жили в одній спальні, а решту здавали іноземним студентам. Протягом наступних трьох років ми були чужинцями, що приймали до себе жити інших чужинців. Ми ділили будинок та їжу зі студентами з усього світу. А ще кожної п’ятниці ми проводили з ними біблійні заняття.
Народ Божий теж знав на власному досвіді, що таке жити на чужині. Протягом чотирьох століть євреї були чужинцями і рабами в Єгипті. В Книзі Левит, окрім знайомих нам заповідей “боятися матері своєї та батька свого” і “не будете красти” (Лев. 19:3, 11), Бог повелів виявляти особливу турботу про чужинців, бо вони на власному досвіді розуміли це (Лев. 19:33-34).
Хоча ми, послідовники Ісуса, не завжди опиняємося в положенні чужинців або вигнанців, однак знаємо, що таке бути “приходьками та подорожніми” на цій землі (1 Петр. 2:11). Ми покликані створювати спільноту справжньої гостинності – спільноту чужинців, що ласкаво запрошують інших чужинців до Божої сім’ї. Гостинне та привітне ставлення віруючих Сіетла навчило нас виявляти гостинність і до інших людей, що є головним принципом будування Божої сім’ї (Рим. 12:13).
