Я дуже поспішав до поштового відділення, бо мав купу різних важливих справ. Проте був дуже розчарований, коли побачив на пошті чергу, що розтягнулась до самих дверей. “Спіши, не поспішаючи”, – пробурчав я і подивився на свій годинник.

Я все ще тримався за ручку дверей, коли до мене підійшов незнайомець похилого віку. “Я не можу змусити працювати цю копіювальну машину, – сказав він, вказуючи пальцем на апарат позаду себе. – Він «з’їв» мої гроші, і я не знаю, що тепер робити”. Я миттєво зрозумів, чого Бог чекає від мене. Вийшовши із черги, я за десять хвилин зміг полагодити ксерокс.

Незнайомець подякував мені й пішов. Коли ж я повернувся до свого місця у черзі, то черги вже не було. Я підійшов відразу до віконця обслуговування клієнтів.

Той випадок нагадав мені слова Ісуса: “Давайте − і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам” (Лк. 6:38).

Чекання здалося мені коротеньким, тому що Бог зупинив мене у моєму поспіху і вказав на потреби інших. Він допоміг мені витратити на інших свій час, який є насправді Його дарунком. То був урок, який я сподіваюсь не забути, коли наступного разу дивитимусь на свого годинника.