Під час однієї дискусії за круглим столом щодо примирення один учасник мудро сказав: “Не сприймайте людей як «застиглих у часі»”. Він підкреслив, що ми схильні нагадувати людям про їхні помилки й позбавляти їх шансу виправитись.
В житті апостола Петра було чимало моментів, через які Бог міг би вважати його “застиглим у часі”. Цей імпульсивний учень намагався перечити Ісусу – і наразився на суворий докір (Мт. 16:21-23). Потім публічно зрікся Христа (Ів. 18:15-27), але Господь все одно відновив його (Ів. 21:15-19). Пізніше він ледь не сприяв розділенню у церкві по національній ознаці.
Проблема виникла, коли Петро почав уникати язичників (Гал. 2:11-12). Перед цим він вільно з ними спілкувався, але коли прибули деякі євреї, що наполягали на обрізанні як на обов’язковій умові для віри в Христа, Петро почав цуратися необрізаних. Це створило ризик повернення до закону Мойсея. Таку поведінку Петра апостол Павло назвав “лицемірством” (Гал. 2:13). Завдяки сміливій конфронтації апостола Павла, інцидент був вичерпаний. Петро продовжував служити Богу в тому дусі єдності, який Господь бажає бачити в нас.
Нікому з нас не потрібно вважати себе “застиглим” в найгірших моментах свого життя. Божою благодаттю ми можемо сприймати один одного, вчитись один від одного і зростати разом у любові.
