Я захоплююсь тими людьми, що записують молитовні потреби у свої пошарпані від використання щоденники. Тими, хто слідкують, як Бог відповідає на їхні молитви, а потім славлять Його і старанно поповнюють свій список молитовних потреб. Мене надихають ті, хто регулярно збираються для молитви, і на килимках, де вони схиляються, видно сліди від колін.

Багато років я намагалась наслідувати їхній приклад довершеного молитовного життя і досягти рівня красномовства тих, чия риторика набагато краща за мою. У своєму прагненні навчитись правильно молитись я хотіла розгадати “таємницю молитви”.

Зрештою я зрозуміла, що наш Господь бажає, щоб наша молитва починалася й завершувалася смиренням (Мт. 6:5). Він запрошує до тихої відвертої бесіди і обіцяє почути нас (Мт. 6:6). Господь не вимагає красномовних фраз (Мт. 6:7). Він запевняє, що молитва – то дар, можливість вшанувати Божу велич (Мт. 6:9-10), висловити свою віру в Боже постачання (Мт. 6:11) і підтвердити свою безпеку у Божому прощенні та керівництві (Мт. 6:12-13).

Бог запевняє, що чує кожне наше слово і зважає навіть на ті молитви, що лише тихими сльозами котяться по наших щоках. Якщо вірою покладаємося на Бога, то можемо бути впевнені: молитва зі смиренним серцем, у покорі та залежності від Бога – завжди правильна молитва.