Сталося, що коли я гортав Біблію своєї прабабусі, на мої коліна випала справжня родинна реліквія. То був клаптик паперу, на якому почерком маленької дитини були написані слова: “Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені” (Мт. 5:3-4). Під цими рядками стояло ім’я моєї мами.
Моя прабабуся мала звичку вчити своїх внуків записувати біблійні вірші, щоб вони краще їх запам’ятовували. А коли я згадав при яких обставинах були записані ці слова – на очі навернулися сльози. Мій дідусь помер, коли моя мама була ще дитиною. І за кілька тижнів помер менший брат моєї мами (мій дядько). Саме в ті трагічні дні моя прабабуся вказала моїй матері на Ісуса і на ту втіху, яку може дати лише Він.
Апостол Павло писав до Тимофія: “Я приводжу на пам’ять собі твою нелицемірну віру, що перше була оселилася в бабі твоїй Лоіді та в твоїй матері Евнікії; певен же я, що й у тобі вона оселилась” (2 Тим. 1:5). Віру не можна унаслідувати – нею можна лише поділитись. Мати й бабуся Тимофія поділилися з ним своєю вірою , і він увірував.
Коли ми заохочуємо близьких людей мати надію в Ісусі, то цим пропонуємо їм спадщину любові. Через клаптик паперу моя мати залишила свідчення про любов моєї прабабусі до свого Спасителя і своєї сім’ї. Розповідайте про Ісуса своїм нащадкам!
