“Багатоніжка” – це біг по пересічній місцевості довжиною в 3 милі. Ці змагання проводять в пам’ять Стівена Томпсона. Команди складаються з семи бігунів, кожний з яких є однією “ніжкою” протягом перших двох миль – тобто біжить, тримаючись за мотузку, що поєднує всю команду. На відмітці “дві милі” команда відкидає мотузку, і кожен біжить окремо.

Цього року команда моєї доньки вибрала стратегію, якої я ще ніколи не бачила: першою вони поставили найшвидшу бігунку, а відразу позаду неї – найповільнішу. За словами доньки, це давало можливість найсильнішій спортсменці бути достатньо близько до найслабшої, щоб та могла почути її слова підбадьорення.

Така стратегія стала для мене ілюстрацією відомого уривка з Послання до євреїв, автор якого палко закликає нас “тримати непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв” (Євр. 10:23). Для цього потребуємо “уважати один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків” (Євр. 10:24). Існує, звісно, багато способів взаємного духовного підбадьорення, але автор підкреслює один із них: “Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося” (Євр. 10:25). Збиратися з іншими віруючими, коли тільки можемо, – то важливий аспект християнського життя.

Тож, давайте підбадьорювати один одного, коли біжимо разом!