Моя подруга вирішила запросити до себе на свято рідних та друзів. Кожен із гостей намагався частково покрити її витрати на їжу для такої великої кількості людей. Хтось приніс хліб; інші – салат або гарнір. Проте в однієї гості було надзвичайно скрутно з грішми. Хоча вона з великою радістю чекала на таку зустріч з тими, кого любила, вона нічого не могла запропонувати з їжі. Тому в якості дарунку запропонувала свої послуги прибиральниці в хаті господині.

Звісно, її раді були бачити за столом навіть з порожніми руками. Однак те, що вона робила, вважалося за певний дар, яким можна ділитися від усього серця з тими, хто збираються разом. Вважаю, що таке відношення повністю відображає дух настанов, що записані в 2 Коринтян 8. Віруючі коринтської церкви прагнули допомогти своїм братам по вірі, тому апостол спонукав їх зробити для цього конкретні кроки. Він похвалив коринтян за їхню щиру готовність жертвувати і вказав, що добрі мотиви гарантують цілковите схвалення Богом будь-якого дару, незалежно від розміру та кількості (2 Кор. 8:12).

Ми часто схильні порівнювати свої пожертвування з пожертвуваннями інших – особливо, коли наші фінансові можливості не дозволяють нам давати настільки рясно, як нам би того хотілося. Однак Богу приємна не кількість, а наше бажання давати.