Коли Сью була ще маленькою дівчинкою, її батьки розлучилися. Через запеклі тяжби вона зрештою опинилася в дитячому будинку. Старші діти зачіпали її, і вона почувалася дуже самотньою. Мати провідувала її лише раз у місяць, а батька дівчинка практично не бачила. Тільки через багато років мати розповіла Сью, що хоча правила дитбудинку забороняли їй відвідувати її частіше, вона кожного дня стояла за парканом, сподіваючись хоча б мигцем побачити свою доньку. “Інколи я просто хотіла побачити, що ти граєшся у садку і що з тобою все гаразд”.

Коли Сью розповіла мені цю історію, я побачив в ній відблиск Божої любові. Можливо, інколи ми почуваємося полишеними і самотніми серед своїх проблем. Тож, яка то втіха знати, що насправді Бог ніколи не зводить з нас Свого погляду! (Пс. 33:18). Хоч ми і не можемо Його бачити, але Він завжди поруч і може у будь-який момент втрутитись, щоб нам допомогти.

Псалом 91 зображує Бога як такого, Хто визволяє, захищає та підносить Своїх дітей. Він не лише дарує захист і притулок. Коли ми проходимо крізь темні долини життя, можемо знаходити втіху в тій істині, що всемогутній Господь пильнує нас і активно діє в нашому житті. “Як він Мене кликатиме, то йому відповім, – каже Господь. – Я з ним буду в недолі, врятую його та прославлю його” (Пс. 91:15).